12 квітня 2018 р.



«Русский мир» словосполучення, що не так давно увійшло у міжнародний вжиток та в домівки кожного українця. Він багатоликий та невмирущий як «лорнейська гідра». З одного боку, це офіційна ідеологія Російської Федерації, з іншого – евфемізм для означення російської агресії проти України, а в ширшому сенсі синонім інформаційної війни, яку проводить Росія проти західних демократій, подаючи її в обгортці «soft power». «Русский мир» просувається в рамках культурної політики, а його найбільш відомим символом стала георгіївська стрічка. Комплексність цього терміну, що балансує між ідеологією, політтехнологією та культурним мемом подекуди створює ефект «матриці». 


Коли і як виникає концепція «русского мира»? Чому саме культурна ідентичність була взята за основу? Як відбувався процес просування «русского мира» на пострадянському просторі? Які механізми забезпечили консолідацію російського суспільства довкола міжнародної політики Президента РФ Владіміра Путіна? Чому саме історична політика стала «благодатним ґрунтом» для «русского мира»? Як просувалася експансія «русского мира» в Україні? Спробуємо знайти відповіді на ці, часом здавалося б, такі очевидні питання.

Лекцію читатиме Yana Prymachenko, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України.

Захід відбудеться в рамках проекту "LIKБЕЗ. Уроки історії" у Національному музеї історії України (4 поверх).
Вхід за музейним квитком вартістю 10 грн.
Повідомляє "likbez.org.ua"

Держкомтелерадіо спільно з СБУ проведено заходи з виявлення та припинення незаконної  реалізації книжкової продукції, завезеної з Російської Федерації без відповідних дозвільних документів.


Троє фізичних осіб-підприємців сплатять штрафи за розповсюдження на території України без відповідних дозволів видавничої продукції, що виготовлена та ввезена з території держави-агресора. Книжки, які розповсюджувалася без дозвільних документів, вилучено з обігу.
Ці рішення ухвалено Держкомтелерадіо відповідно до статті 28-1 Закону України «Про видавничу справу».
Адміністративно-господарські штрафи в розмірі 37 тисяч 230 гривень накладено на  суб’єктів господарювання: ФОП Полов’яна В. І., який здійснював торгівлю книжками без дозвільних документів на столичному книжковому ринку «Петрівка»,  ФОП Песенкову О. Д. (місце торгівлі - магазин № 2, ТРЦ «Навігатор», м. Київ, площа Слави, 1) та ФОП Харченка А.В.
Нагадаємо, що 1 січня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо обмеження доступу на український ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту», згідно з яким видавнича продукція, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України, може бути ввезена на митну територію України та розповсюджена на її території за умови наявності відповідного дозволу, крім видавничої продукції, що ввозиться громадянами в ручній поклажі або супроводжуваному багажі загальною кількістю не більше 10 примірників.
Видавнича продукція, ввезена в Україну після 1 січня 2017 року в Україну без відповідного дозволу, вилучатиметься з торговельної мережі. На суб’єктів господарювання, що порушують закон, накладатиметься адміністративно-господарський штраф у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за кожен випадок такого розповсюдження, вчиненого вперше, та у розмірі 50 мінімальних заробітних плат за кожен наступний випадок такого розповсюдження.
Держкомтелерадіо закликає книгорозповсюджувачів до безумовного дотримання закону та наголошує, що легально ввезеною  в Україну може вважатися лише продукція, про видачу дозволу на ввезення якої є відповідний запис в інформаційно-телекомунікаційній системі органів доходів і зборів та Реєстрі видавничої продукції держави-агресора, дозволеної до ввезення та розповсюдження на території України, за умови документального підтвердження факту її придбання у суб’єкта господарювання, який ввіз продукцію відповідно до отриманого дозволу. Повідомляє джерело "comin.kmu.gov.ua"

5 квітня 2018 р.



Прокуратура АР Крим (м. Київ) відкрила кримінальне провадження за ознаками скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України стосовно Сергія Коровченка, якого називають “людиною Портнова” – колишнього заступника голови АП часів Януковича.
Як повідомило “Новинарні” джерело в прокуратурі АРК, справу за статтею Кримінального кодексу “державна зрада” щодо громадянина Коровченка Сергія Володимировича порушили 27 березня.
Коровченко був помічником Андрія Портнова у Верховній Раді V та VI скликань, зокрема й на платній основі (до квітня 2010 року). 2011 року його переводять до Криму.
У штаті уряду АР Крим Сергієві Коровченку вдалося досягти неабияких успіхів та зробити кар’єру юриста. Усього за два роки він із рядового помічника Анатолія Могильова, який на той час очолював Раду міністрів АРК, став міністром юстиції автономного Криму.
На момент окупації півострова Росією Сергій Коровченко працював начальником головного управління Міністерства юстиції України в АР Крим. На цій посаді він залишався й надалі – допомагав окупантам у здійсненні незаконних процедур, спрямованих на юридичне оформлення захоплення АРК Росією.
Сергія Коровченка у ЗМІ називають одним з авторів документа, яким навесні 2014 року було встановлено “особливий статус Криму”.
Ідеться про постанову ВР АРК, з приводу якої, за даними нардепа від “НФ” Андрія Левуса, СБУ порушила кримінальне провадження про держзраду стосовно Андрія Портнова.
Також прізвище Коровченка фігурує в так званих “плівках Глазьєва”, опублікованих Генеральною прокуратурою України.
У тій розмові активного учасника захоплення Криму, директора російського Інституту країн СНД Костянтина Затуліна та радника Путіна Сергія Глазьєва останній називає Сергія Коровченка “людиною Медведчука”, “їхнім хлопцем”, якого треба “зберегти” (на посаді міністра).
Незважаючи на наявність поважного покровителя – Медведчука, Коровченку не вдалося отримати посаду в уряді колабораціоністів. Ставши непотрібним новій владі після перетворення Криму на суб’єкт РФ, він змушений був повернутися на материкову Україну.
Із 2015 року Коровченко працював адвокатом у Києві. У цьому ж році виявив бажання стати суддею касаційного адміністративного суду, але за конкурсом не пройшов.
Не без допомоги тих самих впливових покровителів, він активно долучився до політичної діяльності. Більше того – навіть пролобіював “закріплення” за собою виборчого округу №210 у Прилуках Чернігівської області, де сьогодні активно працює, сподіваючись на майбутніх виборах обратись там до Верховної Ради.
Коровченко вдягає вишиванку, критикує владу та бере участь у публічних заходах на Чернігівщині як представник ВО “Батьківщина”.
Екс-нардеп від ВО “Батьківщина”, заступник голови АП 2014 року кримчанин Андрій Сенченко не приховує здивування, що такі люди, як Коровченко, можуть зараз представляти партію Тимошенко.
На думку Сенченка, всі, хто свого часу пробував увійти до складу окупаційної адміністрації, мають відповідати. І, звісно, Коровченко не має морального права балотуватися в український парламент.
Однак Сергій Коровченко, незважаючи на порушену кримінальну справу, продовжує “засівати” округ – вочевидь маючи надію, що таки потрапить до Верховної Ради і сховається там за недоторканністю.
Але, схоже, що його плани будуть скориговані прокуратурою. І цілком можливо, що скоро ми побачимо черговий судовий процес над кримським зрадником, який спробує видавати себе за жертву політичних переслідувань. 
Повідомляє "novynarnia.com"

4 квітня 2018 р.

Відкриті звіти політичних партій – це чудова можливість таким прискіпливим «винюхувачам», як я, відслідкувати ті приховані моменти, які здавалося б офіційно ними і задекларовані.
Кому, куди і на що витрачаються неймовірні суми коштів, що запросто могли бути вкладені у покращення рівня життя людей України?
«Впереди планеты всей» сьогодні впевнено крокує лідер ВО «Батьківщина», яка так наполегливо прагне здобути перемогу та опинитися на п’єдесталі, що мабуть втратила рамки у витратах державних грошенят.
Що ми маємо? У 2017 році партія «червоного серця» отримала близько 29 млн. гривень з державного бюджету на свою поточну діяльність, 811 тис. 227 грн. з яких були витрачені на оренду транспортних засобів.
Розклад простенький:
- автівка «Mercedes Benz S600», оренда якого вдарила по кишені на суму в 811 тис. 227 грн.;
- власник автівки – ТОВ «Інтернаціональні Індивідуальні Проекти»;
- кінцевий бенефіціарний власник «товки» — компанія «Britico Product s.r.o.», зареєстрована, увага!, в Чеській Республіці;
- один із співзасновників компанії – Олександр Тимошенко, не хто інший, як чоловік Юлії Володимирівни.
Тоді виходить, що Юля Володимирівна орендує автівку для свого користування у власного чоловіка? І платить за це, на хвилиночку, біля мільйона гривень? І списує їх з коштів, що були виділені на розвиток і діяльність політичної сили? Та сума, яка могла б хоч декільком тяжкохворим дітками допомогти побачити світ, а не доживати останні моменти в лікарняних палатах?
Та все ж, схиляюся до думки, що пані Юля примножила сімейний кошик для придбання кількох новеньких сумочок або ексклюзивних підборів до своєї колекції.
Ну а з чоловіком вже розбереться, не при всіх.

"НМ"

2 березня 2018 р.

Завтра, 3 березня, у селі Павлокома у Польщі, відбудуться скорботні заходи із вшанування пам’яті 366 українців, закатованих підрозділом польської Армії Крайової.
Заплановано, що участь у заходах із нагоди 73-ої річниці трагедії візьмуть понад півтори тисячі українців зі Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини на чолі з міністром закордонних справ Павлом Клімкіним, який вже сьогодні прибув до Львова.
Гута Пеняцька. Польська делегація. Фото з квадрокоптера.
Нещодавно подібний захід проводила польська делегація у Гуті Пеняцькій. Правоохоронці не допустили жодних провокацій. Однак сьогодні існує чимала ймовірність, що скорботні заходи у Павлокомі можуть опинитися на межі зриву, зокрема тому, що раніше екс-міністр зовнішніх справ Вітольд Ващиковський заявляв про існування чорного списку українців, чий в’їзд на територію Польщі є небажаним. Сам список не оприлюднювали і на сьогодні відомо тільки про двох осіб, кому в’їзд до РП заборонено. Це голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович та секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета.
Поза тим у Польщі протягом 2014-2017 років відбулися 15 актів вандалізму на українських місцях пам’яті, зокрема на могилах. Незважаючи на всі домовленості між двома сторонами, винуватці не були встановлені, а відтак і покарані. А знищення пам’ятника в Грушовичах  відбулося на передодні 70-их роковин акції «Вісла». На жаль, схожих прикладів чимало.
Історик, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий переконаний, що завтрашні скорботні заходи у Павлокомі – це тест для польської влади на європейськість.
«Здатність забезпечити спокій і можливість вшанування пам’яті загиблих українців – це відповідальність і обличчя польської держави чи вона здатна забезпечити безпеку делегації так, як це було зроблено українцями у Гуті Пеняцькій. Без будь-яких ексцесів, провокацій і ще чогось подібного.
Я не можу прогнозувати, як будуть розгортатися події, але якщо польська влада себе позиціонує як влада європейської країни, то це для неї насамперед іміджеві речі щодо забезпечення безпеки людей. Подивимося наскільки польська влада є європейською у цій країні як вона себе позиціонує», – сказав Руслан Забілий.
Скорботні заходи у Павлокомі: чи забезпечить польська влада безпеку української делегації
Натомість головний редактор українського порталу у Польщі «Prostir.pl» Ігор Ісаєв вважає, що сьогодні Польща відсторонилася від багаторічних напрацювань у налагодженні стосунків між двома країнами.
«Сподіваюся, що польська влада і відповідні служби будуть мати трохи розуму і забезпечать захист української делегації так, як це було зроблено влітку під час церковної процесії українців у Перемишлі 2017 року після того, як 2016 року на неї напали націоналісти. Було видно добре забезпечення і усвідомлення польською владою, що не можна дозволити націоналістам напасти на учасників процесії. Натомість якщо говорити про Павлокому і пам’ять, то, на жаль, маю таке передчуття, що там не буде представників польської держави і українська делегація буде сама. І це у принципі є порушення цієї формули, у виробленні якої брав активну участь президент Лех Качинський, якого сьогодні дуже шанує партія «Право і справедливість». За цією формулою діяли, коли відкривали пам’ятний знак у Павлокомі президенти Віктор Ющенко та Лех Качинський. Тобто йшлося про те, що робимо такі речі спільно. Натомість зараз ця формула, на жаль, поставлена під дуже великий знак запитання і я вже неодноразово спостерігав за українськими подіями у Польщі, пов’язаними із вшануванням жертв конфлікту між поляками і українцями часів Другої світової війни, і тут просто не було польської сторони. Були поляки, і я скидаю капелюха перед польським суспільством, що представники польського громадянського суспільства на такі заходи приходять і дуже перепрошують за свою владу, яка ігнорує подібні урочистості і будує свій історичний процес в іншому контексті, ніж було досі».
Водночас Ігор Ісаєв переконаний, якщо дійде до того, що когось з української делегації відмовляться пропускати через кордон польські митники, це завдасть іміджевої шкоди саме Польщі.
«Мені невідомий склад делегації. Відомо тільки, що пан міністр Павло Клімкін є у Львові. Але коли до Польщі не впустили Святослава Шеремету, який є головою урядової комісії, – було доволі тривожним сигналом. Якщо не пустять ще когось з українського МЗС, то це буде перетин чергової межі. Але чого не забереш у нинішньої польської влади, що вона свідомо чи не свідомо полюбила перетинати ці межі. Якщо таке станеться, то це спричинить великий скандал», – сказав Ігор Ісаєв.
На його думку, питання вшанування загиблих є дуже болісним особливо для тих, чиї родичі полягли у Павлокомі, однак у випадку якихось провокацій з польської сторони Україна іміджево може виграти у цій ситуації
«Зараз проти Польщі у цілому світі через закон про Інститут національної пам’яті зібралися дуже чорні хмари і будь-яка ось така чергова не дуже продумана дія з боку Польщі викличе чергову хвилю обурення.  Про Польщу будуть з осудом говорити не тільки в Україні, а й в усьому світі, бо Польщі за останні тижні зробила все для того, щоб саме так сталося. Якщо завтра щось подібне відбудеться, то це буде дуже немудра дія з боку польської влади», – резюмував Ігор Ісаєв.
Додамо, що ситуація може загостритися і через статтю міністра Павла Клімкіна у виданні «Збруч» «Україна і Польща. Випробовування історією», де урядовець наголосив, що засуджує всі злочини, вчинені в ході українсько-польських конфліктів протягом Другої світової війни та після неї – і ті, що спрямовані проти українців, і ті, що проти поляків. Але сьогодні польська сторона намагається поставити знак рівності між національно-визвольною боротьбою українців і злочинами проти цивільного польського населення.
«Якщо ж деякі польські політики й далі наполягатимуть на забороні в Україні Степана Бандери й УПА, то за принципом «почни з себе» вони б передусім мали заборонити Юзефа Пілсудського з його жорстокою «пацифікацією» українців Галичини, а також Армію Крайову, чиї загони здійснювали криваві каральні акції проти українських сіл», – зауважив глава МЗС.
Історична довідка
Українське село Павлокома розташоване у долині Сяну, за 40 кілометрів на захід від Перемишля (нині це Динівський повіт Підкарпатського воєводства Республіки Польща). Вперше село Павлокома згадується у документах 1441 року як маєтність перемишльського каштеляна Миколая Кміти. Архівні документи свідчать, що вже 1595 року там існувала парафія східного обряду. Напередодні Другої світової війни с. Павлокома налічувала 1370 мешканців, у тому числі 1190 українців, 170 поляків (із них 100 колоністів) і десятьох євреїв.
2-3 березня 1945 року відділ польської Армії крайової під керівництвом поручника Юзефа Біса (псевдо – Вацлав) разом з групами навколишніх польських сіл напали на село Павлокому. Підрозділи польської Армії крайової розстріляли 366 українців разом із парохом о. Володимиром Лемцьом. Не вбивали хлопчиків до 5 років і дівчат до 7 років. Врятувались лише 36 українців.
Людей зганяли до місцевої церкви (від неї тепер залишилася лише дзвіниця), яка послужила збірним пунктом призначених на знищення. Із церкви чоловіків, жінок і дітей виводили до трьох викопаних ям і там розстрілювали. Загинув і місцевий парох о. Володимир Лемцьо, а храм знищили. Три великі ями, наповнені тілами вбитих, стали їхніми спільними могилами. Місцеві римо-католики 1965 р. зруйнували павлокомську церкву до останньої цеглини.
За злочин у с. Павлокомі польського поручника Юзефа Бісса, якого вважають одним з організаторів нападу, комуністична польська влада засудила до 3 років ув’язнення.
Починаючи з 1995 року, щорічно у травні на павлокомському цвинтарі відбуваються релігійні панахиди і громадянські віча за участю українців Перемищини, делегацій товариства «Надсяння» зі Львова, колишніх павлокомців, їхніх дітей та онуків.
Проблема щодо спорудження пам’ятника на місці поховання 366 українців, трагічно загиблих 3 березня 1945 року в селі Павлокома чекала свого вирішення досить довгий час. Польська сторона, в особі Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва Республіка Польща та місцевої влади Підкарпатського воєводства всіляко затягувала вирішення даного питання.
13 травня 2006 року у присутності президентів України Віктора Ющенка і Польщі Леха Качинського відбулося урочисте відкриття на греко-католицькому цвинтарі в центрі Павлокоми меморіалу 366 українцям, колишнім мешканцям цього українського села.
За початковим задумом пам’ятний знак загиблим українцям мав бути у вигляді жіночої фігури з дитиною на руках, але поляки з такою трактовкою не погодилися. В кінцевому результаті поставлено кам’яний хрест, на якому викарбувано напис: «Вічная пам’ять 366 жертвам, трагічно загиблим 1–3 березня 1945 року в селі Павлокома».
Тобто на пам’ятнику не вказано: ні хто саме загинув, ні від чиїх рук, ні що причиною «трагічної загибелі» було вбивство, ні навіть те, що замордовані були мешканцями Павлокоми.
Оксана ДУДАР, для "Новини Малорусі"

26 листопада 2017 р.

Останнім часом на шпальтах ЗМІ активно мусолиться питання «закарпатського сепаратизму», іноді зазначена тема стає приводом цілих інформаційних баталій в соціальних мережах, а угорські політики напередодні парламентських виборів, які відбудуться у квітні 2018 року, взагалі дане питання ставлять одним із основних у своїх передвиборчих програмах.
Водночас, ніхто не задумувався як насправді виглядає ситуація з поширенням сепаратистських агітацій на Закарпатті і кому це вигідно. Уявляєте пересічного етнічного угорця, який з дня в день займається своїми буденними справами і, заробляючи мізерні копійки, думає як сім’ю прокормити, а тут ще й думки про відокремлення свого господарства в окрему автономію чи взагалі приєднання її до «модярської території»! Або інший закарпатець, який в пошуках заробітку пішов до Московії, Чехії, Польщі чи Модярщини, після вкалування на пана по 12-18 годин на добу не може заснути не подумавши про власну автономію в Закарпатті.
Інша справа з громадськими діячами та благодійниками, які самостійно чи за сприяння третіх сторін привикли жити за рахунок інших, а саме одним – простим пересічним угорцям розповідати як добре жити, знаючи лише свою національну історію, культуру, мову, побут, а іншим – угорським політикам говорити про нищівне переслідування етнічних угорців на Закарпатті, перешкоджання в отриманні освіти угорською мовою, а також розповідати про неймовірне бажання усіх вітчизняних угорців отримати автономну територію, а ще більше приєднати її до «Великої Угорщини». І все це лише заради виманювання коштів для власного збагачення.
І головним таким захисником прав і свобод угорської громади Закарпаття є голова Товариства угорської культури Закарпаття, лідер КМКС-Партії угорців України Брензович Василь Іванович.
Хто ж такий цей Василь Іванович? Простий учитель у рідному селі Запсонь Закарпатської області. Однак, чи то доля, чи таке стремління до кар’єрного росту, але В.Брензович у 1993 році стає завідуючим літературного відділу Берегівського угорського національного театру ім.Д.Ієша, а згодом викладачем Закарпатського угорського педагогічного інституту (нині – Закарпатський угорський інститут ім.Ф.Ракоці ІІ), який повністю фінансується Угорщиною. Доречі, й зараз там значиться. І жодного натяку на будь-яку громадську, благодійну чи політичну діяльність.
Водночас, робота в навчальному закладі, який фінансується «праматірною батьківщиною», дуже швидко принесла свої плоди! Василь Іванович стає і громадським діячем, політиком та благодійником! Усі три види діяльності дозволили йому стати представником угорської громади в одному з найвищих законодавчих органів влади України – Верховній Раді України. Звісно, завдяки угорській громаді він зумів стати Народним депутатом, але залишається питання чи на користь цієї громади він став народним обранцем.
За даними офіційного порталу ВР України www.rada.gov.ua у Парламент В.Брензович був обраний у 2014 році за списками партії «Блок Петра Порошенка», депутатських повноважень набув 27 листопада. Цікаво, що з вказаного часу угорський лідер на пленарних засіданнях був присутній всього 192 рази (53%), а інші 47% був відсутній з невідомих причин! За весь період ухитрився виступити у ВР України лише 3 рази з місця і двічі з трибуни, підготовити 6 депутатських запитів.
Будь-кого іншого із своїх підлеглих із такими результатами роботи Василь Іванович звільнив би в лічені хвилини!
Від людей, наближених до українського парламентаризму, нещодавно почув, що, приїжджаючи у столицю, наш народний обранець частенько любить уєдинитись із чаркою оковитої на декілька днів, що його помічники вже не знають як його прикривати перед депутатським бомондом. Більше того, борець за права угорців, будучи далеко від сім’ї, не забуває розділити своє дозвілля із представницями давньої професії або коханкою, яку говорять нещодавно переманив один із угорських дипломатів.
Можливо це є причиною його частих безпідставних прогулів у Парламенті!
Із декларації Василя Івановича випливає, що він є кінцевим бенефіціарним власником низки благодійних фондів та організацій (Закарпатський фонд розвитку підприємництва та регіоні, Благодійний фонд Закарпатського угорського педагогічного інституту, Закарпатський благодійний фонд «Іштвана Сечені», Благодійний фонд «ГЕНІУС», ТОВ «Карпатойло», ТОВ «Карпатський об’єктив», «Закарпатський угорський інститут ім.Ф.Ракоці ІІ»), але хто задумувався які й чиї кошти проходять по рахунках цих структур. Звісно, що угорські і обліковуються вони у сотнях мільйонів євро!!! Це й дає можливість керівництву ТУКЗ організовувати збори структури, які через годину переходять у масове розпиття алкоголю до ранку!
Водночас, цікаво чути від представників угорської громади або читати на шпальтах угорських сайтів, що В.Брензович відвідав Угорщину, зустрівся з прем’єр-міністром Угорщини В.Орбаном, обговорив нагальні проблеми з угорськими урядовцями, політиками, депутатами Європарламенту від угорських політичних сил, зокрема пропутінською «ФІДЕС». І такі факти можна зустріти до двох разів на тиждень. А коли стало питання про впровадження Україною освітньої реформи, а саме сприяння в отриманні освіти державною мовою, то борець за права угорців разом із своїми прибічниками, зокрема Ілдикою Орос, майже не щодня навідувався на «праматірну батьківщину»!
Тому виникає питання! Чиї інтереси все ж таки відстоює очільник угорської громади В.Брензович? Куди дивляться правохоронці?
Цікавим є те, що Василь Іванович особисто володіє щонайменше угорською, українською, російською та англійською, а відстоює позицію, що етнічні угорці повинні здобувати освіту лише угорською! Запитаємо чому така позиція? Мабуть тому, що такою масою легше маніпулювати, легше навіювати їм свою, а то і позицію Будапешту. Створювати їм таким чином перепони до інтегрування в українському суспільстві! Для чого ділитись своїми лаврами.
Понад двох місяців В.Брензович робить голосні заяви у підтримку угорської мови, критикує новий закон «Про освіту», проте більших дій з його боку не видно. Всім відомо, що цю законодавчу ініціативу розробили та провели через парламент депутати фракції «БПП», але чомусь захисник угорців не вбачає за доцільне довести своїм братам, що він сам є представником провладної коаліції, та більше того залишається ним і по цей час. Тим самим він фактично стає співучасником дій, які з його слів обмежують права та свободи етнічних угорців. 

"Новини Малорусі" за матеріалами "Meta.UA"

Нас читають



Архів повідомлень

© Анатоль ФАРРА 2015. На платформі Blogger.

Наш СУПЕР ТОП-10

Актувльні публікації

Recent Posts Widget