3 травня 2017 р.

Березневий брифінг Сергія Лещенка, борця з корупцією і власника еліт-квартири вартістю у сім мільйонів гривень, вкотре привернув увагу українців до питання «чорної бухгалтерії» Партії Регіонів і Пола Манафорта – лобіста і консультанта біглого Януковича.
На цей раз Лещенко навіть оприлюднив ексклюзивні документи, які начебто підтверджують озвучену ним інформацію про існування офшорної компанії в Белізі, через яку Манафорту перераховували гроші з … самого Киргизстану. І договір про постачання комп’ютерної техніки, і безпосередньо рахунки на оплату. За даними Лещенка, сам контракт було укладено між компанією «Davis Manafort» і офшорноюфірмою «Neocom SystemsLimited» на суму в розмірі $750 тис.
Загалом, зробивши невеличкий історичний екскурс, стає очевидним, що Лещенко тримав Манафорта під прицілом уже доволі довгий час, у зручні або ж потрібні моменти вивантажуючи на гора «свіжу» інформацію. Спочатку це буливитяги з «амбарної книги» регіоналів (червень 2016-го), згідно з якою Манафорту начебто передали понад 12 мільйонів доларів, згодом - звинувачення Манафорта у розробці стратегії для Януковича з розколу українського суспільства (пост у Фейсбуку у серпні 2016-го) а 21 березня -  брифінг, на якому Лещенко наводить приклади офшорних оборудок через киргизьку фірму-прокладку.
І усе було б чудово, якби не ряд «але». Одразу ж меседж зрадофілам – автор не намагається виправдовувати ані регіоналів, ані Манафорта, ані «чорну бухгалтерію» колишньої влади чи її злочинні дії проти народу. Предмет розгляду – сам Лещенко і мотиви його «прозорої» діяльності «на благо суспільства».
Далі лише коротко і по суті. У лютому 2017-го року американська газета «Politico», з посиланням на власні джерела,заявила, що український парламентарій Сергій Лещенко намагався шантажувати екс-керівникавиборчого штабу президента США Дональда Трампа Пола Манафорта. Лещенко, звісно ж, зі свого боку всі звинувачення заперечує.
Однак питання перше по суті від протилежного – хто такий Лещенко для американців і чи звертала б увагу на факти шантажу відома американська газета, якби у журналістів видання не було достовірних даних про такі спроби? А джерела «Politico» свідчать, що Лещенко відправляв на телефон однієї з дочок Трампа повідомлення про наявність у нього інформації, яка може вдарити по рейтингах тоді ще кандидата Дональда Трампа.
Начебто у Лещенка влітку 2016-го на руках були дані, які могли скомпрометувати керівника виборчого штабу Трампа, Пола Манафорта. Як варіант, Трамп повинен був реагувати, щоб не потрапити у корупційний політичний скандал з фінансуванням «Партією регіонів» свого радника, але, очевидно, або проігнорував погрози, або вони до нього не дійшли … Ну промовчали дочкипро «blunderheadfromUkraine». Наслідок відомий усім, хто спостерігав за американськими виборами – Манафорта дискредитували і «пішли». Трамп вибори таки виграв. Лещенко, очевидно, бажаного «відкату» не отримав. 
Друга частина гучного виступу Лещенка проти Манафорта і «виходу в люди» після скандалу навколо «квартири не по бюджету» відбулась саме 21 березня. Однак саме цей часовий проміжок наштовхує на ряд висновків, пов’язаних з американською внутрішньою ситуацією. І не тільки американською. Далі слідкуємо за руками …
Не є таємницею, що Америку щотижня лихоманить … після інавгурації Трампа спочатку розвідувальне співтовариство звинуватило членів його адміністрації у співпраці із спецслужбами РФ під час виборів, згодом фактично було спровоковано звільнення Майкла Флінна - радника з безпеки Трампа. В перші тижні березня питанням довкола виборів американського президента і втручання у них з боку Росії впритул зацікавилось Федеральне бюро розслідувань США, порушивши кримінальну справу.
Просте запитання – кому вигідно? Проста відповідь – враховуючи розчарування політикою Трампа і його неоднозначні натяки на «місце дикого ведмедя у міцній клітці» - пряма вигода у дискредитації саме Трампа через Манафорта простежується саме з Кремля.
І не варто кричати «не чіпайте Лещенка, бо Путін нападе». Путін не нападе, він просто використовує пристосуванців, «корисних ідіотів» і аморальних «акул пера» для досягнення власних цілей. Як, запитаєте? Просто, - через фактичного куратора і «добродєтєля» Лещенка, екс-заступника глави адміністрації Януковича Андрія Портнова.
Щоб не вдаватись у переказ уже озвучених фактів щодо тісної співпраці Лещенка з біглим «смотрящім за українськими судами», пропоную переглянути матеріал«Чому Лещенко відпрацьовує темники Портнова?», в якому нардеп Тетяна Чорновол  прямо звинувачує свого колегу у відстоюванні інтересів Портнова в питанні «спецконфіскації» активів Януковича і його оточення (http://blogs.pravda.com.ua/authors/chornovol/5853e043c0e85/).
Попри всю одіозність заяви, українські реалії чітко вкладаються в озвучені Т.Чорновол звинувачення на адресу Лещенка: «найбільшим гальмом в справі повернення вкраденого є та дивна ситуація, що «щуряче кубло колишніх» перебуває під надійним захистом «мишачого кублища» нинішніх єврооптимістів, демальянсівців, антикорупціонерів, младореформаторів та інших грантожерів». Спів падіння, - не думаю.
Окрім теми «спецконфіскації», яку Портнов блокував в українському парламенті через прикормлених депутатів, - Лещенка і йому подібних, не менш чутливою для «колишніх» є тема повернення власного впливу на  український політикум. Механізм – спочатку прикормити, а потім використати «на повну» т.зв. «антикорупціонерів» з молодої порослі.
Загалом, розглядаючи першочергову причину Лещенкової уваги до Трампа і Манафорта, варто зрозуміти причинно-наслідковий ланцюжок.  Схема проста – є джерело роздратування для Кремля – непослідовний Трамп, є об’єкт для дискредитації Трампа - Манафорт і його робота на «регіоналів», є Андрій Портнов, який на даний час прямо залежний від Кремля і є одним із найближчих соратників «легітимного», якого теж контролює той же Кремль.
Портнов добре обізнаний з українським медіа-ринком і знає, кому доручити, останньою ж ланкою є екс-журналіст і депутат ВРУ Лещенко із певним рівнем народної довіри, здобутим в «Українській правді». Окремо з ланки можна вивести за дужки спільний знаменник – жага до збагачення і низький моральний поріг Лещенка у питанні вибору джерела доходів і предмету продажу власного сумління.
У вересні минулого року українські ЗМІ уже широко висвітлювали договір про співпрацю Лещенка з російськими олігархами, згідно з яким останній протягом п’яти років, тобто до 2021-го, отримуватиме щорічно мільйон двісті тисяч доларів США. Окрім основної суми існує ряд бонусів і щомісячних виплат за «активність», загальною сумою понад мільйон доларів на рік, залежно від ступеня реалізації стратегічних проектів, у яких задіюватиметься Лещенко. Загальна сума усіх можливих річних виплат складає близько трьох мільйонів.
Іншими словами – хто платить, той і музику замовляє. Платить і замовляє Портнов і «колишні», грає і танцює Лещенко. На користь саме Кремля, а не демократів у Штатах, як дехто намагається інтерпретувати дії Сергія проти Трампа через особу Манафорта. За інформацією з дипломатичних кіл, саме Росію в оточенні Трампа вважають головним замовником другої хвилі інформаційного цькування Манафорта, яка реалізовується наданий час.
І наостанок, знаково і очевидно: 15 лютого Печерський районний суд Києва закрив так звану «квартирну справу» народного депутата Сергія Лещенка, не знайшовши в ній складу злочину. Усі намагання НАЗК прозоро довести вину Лещенка як мінімум у порушенні законів під час придбання квартири і отриманні неправомірної вигоди, наштовхнулись на судову інтерпретацію проблеми на користь нардепа-позичальника.
Із матеріалів НАЗК, Лещенко «одержав подарунок у вигляді знижки на вартість квартири, яка була надана забудовником. Вартість подарунку у 1307,43 разів перевищила мінімальну заробітну плату (загальна сума знижки склала 1 млн 801 тисяча 648 гривень)». Атракціон небаченої щедрості, персоніфікованої безпосередньо для Лещенка.
Якщо трішки «відмотати» назад питання про суди і їх підпорядкування Портнову у минулому, то цілком очевидно, що саме завдяки його потужним зв’язкам у «самому справедливому» Печерському суді, та й в судовій системі України загалом, Лещенку вдалось відбутись легким переляком і заїканнями в прямих ефірах.
Сергію платять, - Сергій танцює. І байдуже, чи танець назвати гопаком, чи матросько-кримінальним «яблучком». Завдання флюгера – крутитись і не скрипіти. Завдання танцівника – відтанцювати і отримати гонорар. Кожному своє і кожному – по ділах його.

"НМ"

0 комент.:

Дописати коментар

Нас читають



Архів повідомлень

© Анатоль ФАРРА 2015. На платформі Blogger.

Наш СУПЕР ТОП-10

Актувльні публікації

Recent Posts Widget